Барвінківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

   





Барвінкове 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Besucherzahler
счетчик посещений

До річниці Чорнобильської трагедії

 

 

 

 

 

 

План заходів
 Барвінківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2

до 30 –тих роковин Чорнобильської катастрофи

 

№ п/п

Зміст заходу

Дата та час проведення

Місце проведення

Клас

1

Загальношкільна лінійка – реквієм «Чорнобильські  дзвони».

25.04.2016

Спортивна

зала

1-11 класи

2

 Круглий стіл «Полин у кінці тисячоліття».

25.04.2016
14.10

Класна кімната № 23

10 клас

3

«Ти знаєш, як плаче Припять?»

25.04.2016

Актова зала

1-4 класи

4

Урок-реквієм «Чорнобиль: життя «до» і «після».

26.04.2016 
14.10

Актова зала

5-11 класи

5

Виховні години :

-«Чорнобиль... Трагедія... Пам"ять...»,

-«Чорнобиль: подвиг і трагедія»,

-«Ми памятаємо, ми не допустимо, ми захистимо» ,           -«Чорнобильське лихо у памяті народній»,

- «Біль Чорнобиля з роками не зникає»,

- «І спалахнула зірка Полин…»;

- « На Чорнобиль журавлі летіли…»

- « І гіркота пече полинна…»;

- «Тієї вогняної ночі»;

- «Мій біль- Чорнобиль».

22-26.04.
2016 

Класні кімнати

5, 6, 7, 8,9, 10, 11

класи

6

Виставка літературних видань «Чорнобиль не має минулого часу».

 26.04.2016

Бібліотека

1-11 класи

7

Інформаційний вісник «Мужність і біль Чорнобиля».

18-26.04.2016

Шкільний коридор

1-11 класи

8

 Виставка дитячих малюнків « Чорнобиль очима дітей» .

18-26.04.2016

Шкільний коридор

5-11 класи

 

 

 

 

 

 

 

 

« ТИ  ЗНАЄШ, ЯК ПЛАЧЕ ПРИП’ЯТЬ?»

 

Захід для учнів 1-4 класів до 30-річниці з дня Чорнобильської аварії

Мета: виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій. Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.

Оформлення: зображення  дзвону, чорна стрічка, живі квіти, свічка, виставка книжок «Мужність і біль Чорнобиля», фонограми пісень та відеофільм про аварію.

 (звучить пісня  у виконанні Віктора Власова  «Пісня про Чорнобиль»)

Учень:

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші, роздуми і факти -

Це все було, було, було…

Учениця:

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть  жорстокі дзвони квітня.

( б’ють дзвони)

Учень:

Ти  відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад Прип’ятською водою…

Учениця:

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров на твоєму обличчі.

Учень:

Чорних  дат у людства немало.

Кожна з них – це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спіткало,-

Вибух на Чорнобильській АЕС.

Учениця:

26 квітня… В ніч забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безкровні і зіниць нема,

І уста безкровні, і душа німа.

( «Прип’ять до та після» Ютуб )

Ведучий:

Чорнобиль. Це назва невеличкого містечка районного центру, в 130 кілометрах від Києва. Заснований у Древній Русі, Чорнобиль дав своє гірке ім’я атомній електростанції, будівництво якої почалося у 1971 році. У 1983 році вже працювали 4 енергоблоки  із запланованих шести. Але в історію людства Чорнобиль ввійшов як найбільша катастрофа.

Ведуча:

Ту мирну весняну  ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою теплою і такою ласкавою. Саме з 25 на 26квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

Ведучий:

О 1 год.24 хв.40 сек., коли Прип’ять, містечко атомників, спало безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над четвертим реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.

(пісня «Не мирний атом» Галина Бахтєєва)

Учениця:

Зойкнула земля чаїним криком:

 -Сину, вбережи і захисти!-

Вийшла мати із іконним ликом:

Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

-Сину, вбережи і захисти!-

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

Йди, коханий. Хто, ж коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч –о – пліч Біль і Мужність

Дух і Воля. Небо і Земля.

 

Ведуча:

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’яті на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком.

(портрети ліквідаторів)

Ведучий:

Вступивши в полум’я смертельної небезпеки., яким дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

(звучить «Реквієм»)

Учень:

А трагедія кожну мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І, немов з Хіросіми, з безодні повстала,

Перед людством відкривши свою таїну.

Учениця:

І, може, стали ми від болю ближчі,

Четвертий блок заповнив думи вщерть…

Як відродить зелі ясне обличчя,

Коли нічим не зупинити смерть?

Ведучий:

Найпершим, у кого зупинилося в мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович  Шашенюк. Його, обпаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

Учениця:

Палаюча безодня ночі,

Нема ні впину, ні кінця.

А ранок ще страждань доточить,

Ще сколихне людські серця.

Учень:

Ще день, мов поклик розів’ється

У небі, в обріях земних.

І пам'ять зболеного серця

Назве і мертвих і живих.

Ведуча:

А вогонь все лютував, не затихав. До п’ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора, посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію…

Ведучий:

Їх було 28. Вони кинулися на боротьбу з вогнем, знаючи, що він –не найстрашніший ворог. Інший, невидимий, був набагато підступніший – радіація, від якої виникає страшна променева хвороба. Та хлопці вже не думали ні про що. Вони прагнули одного – якнайшвидше загасити пожежу. Вони знали на що йдуть, чим ризикують. Знали, але не відступили.

 

Ведуча:

Вони зробили все, що могли. Протримались доти, поки прибула підмога. Виконали свій обов’язок до кінця. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Учениця:

Живі і мертві…всі відважні

Вітчизни-матері сини.

Людське життя, мов цвіт черешні,

Осипалось не з їх вини!

Учень:

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І не забути, доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

Ведучий:

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбувані імена:

-Володимира Правика,

-Миколи Ващука,

-Василя Ігнатенка,

-Віктора Кибенка,

-Миколи Титенка,

-Володимира Тишури – перших, хто собою закрив вогонь.

Учениця:

Рахунок буде – 904.

Всіх поіменно – у незабуття…

І буде суд, який поверне віру,

Та не поверне молоді життя.

 

Учень:

А думка людська пам’ятатиме вас,

А пам'ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих –де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя і блакить.

Де зір ваш затьмарить скорбота земна.

Де нам, як набат, імена, імена…

Ведучий:

У ліквідації аварії брали участь і наші земляки, 38 чоловік із них уже померли.

Вшануймо ж хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

(хвилина мовчання)

Ведучий:

Ведуча:  (Слайд №

Чорнобиль..Мертва зона…Сьогодні, через 30 років ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними зникають неповторні цінності поліської давнини.

(пісня «Город, которого нет»)

Учениця:

Пам’ятає ще дідова хата

Пі Чорнобильським чорним дощем

Тихий сум материнки і м’яти і прощання останнього щем.

Залишились хати ,наче вдови.

Хмара болю над світом пройшла

І чорніють від смутку підкови

На безлюдних порогах села.

Ведучий:

Чорнобиль… Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль-це мука, трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять , це наш нестерпний біль.

У нас на заході присутні ліквідатори аварії -------------------------------

Надаємо їм слово.( виступ гостей)

Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

Учениця:

Прилетіли птиці навесні,

Натомили у польоті крила.

Знову чути щебіт і пісні,

І тривоги стримати несила.

Чи безпечні пущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

Учень:

Чорнобиль, Чорнобиль, трава полинова,

Твій присмак гіркий нам душі пече.

Чому саме в нас біда ця квітнева?

Хто відповідь дасть на питання оце?

Учениця:

Є чорне золото

І чорний хліб

Є чорний лебідь

І лебідка чорна.

Та найчорнішим

Серед усіх

Є все-таки Чорнобиль.

( Пісня  «Бентежні журавлі» Ютуб)

Знайомство з виставкою літератури.

Ведучий: На цьому наш захід закінчено.

Ведуча: Сподіваємося, що почуте сьогодні стане ще одним етапом у пізнанні вами, дорогі учні, історії нашого краю, пам’ятатимете тих, хто врятував нашу землю від страшного атому, який з мирного став смертельним.

 

Разом: Дякуємо за увагу.